Описание
Сучасна система захисту дисертацій та присудження наукових звань в Україні є чи не найдивнішим реліктом тоталітарної доби. Часом здається, що вона є бюрократичним механізмом, основні зусилля якого спрямовані на власне самозбереження. На відміну від більшості європейських та кількох провідних світових освітніх систем, де захист дисертацій та присудження наукових звань є прерогативою автономних університетів та реальних дослідницьких спільнот, захист дисертацій в Україні головним чином підпорядковується правилам, встановленим надуніверситетською державною інституцією: Вищою атестаційною комісією (ВАК). Віддаленість цієї інституції від реального дослідницького та освітнього процесу, що відбувається в університетах та дослідницьких інститутах, прямо пропорційна кількості формалізованих та часто абсурдних вимог, що формулюються цією інституцією для захисту дисертацій. Українська система захисту дисертацій націлена не на продукування нових знань, а на репродукування бюрократичних норм, витворених у коридорах Вищої атестаційної комісії. Ці норми не сприяють вільній науці, а шкодять їй. Cама ситуація, за умов якої стає можливим втручання держави в роботу академічних установ, являє собою спадок тих часів, коли тоталітарна держава вважала за необхідне використовувати науку як засіб забезпечення леґітимності своєї влади. Теперішня ж наукова бюрократія головно спрямовує свої зусилля на збереження власного статусу, а також зв’язків із бюрократією державно-адміністративною. Прикметно, що при загалом надмірній формалізації та бюрократизації системи отримання наукових звань та ступенів, ця система містить значну кількість неформальних моментів, що відкриває можливості для зловживань та корупції з боку представників наукової бюрократії. Спробуємо більш ретельно прослідкувати способи функціонування цієї системи. Для цього підійдемо до цієї формально машини суто формально: підрахуємо загальну кількість процедурних та бюрократичних кроків , що їх має здійснити український здобувач наукового ступеня для захисту дисертації. Уже з самого погляду на кількість цих кроків стане ясно, наскільки переобтяженою та забюрократизованою є українська наука. Порівняння ж з іншими європейськими системами, що їх ми здійснимо в наступних статтях, засвідчить, що ця надмірна формалізація є більше ніж невиправдною.
